Максим Сальников: «Моя мета – гідно представляти свою Батьківщину та виступати під її прапором!»

Станом на зараз український триатлон переживає чергову зміну поколінь з усіма її наслідками… Результати наших спортсменів на міжнародній арені далекі від оптимальних, а минулої Олімпіади ми вперше не були представлені на головних змаганнях чотириріччя жодним спортсменом. Проте, зміна поколінь – це завжди шанс і платформа для нових лідерів! Тож, прямо зараз на арену виходять атлети, які ще вчора виступали на дитячо-юнацьких змаганнях, а вже сьогодні без зайвої скромності стукають у двері головної команди країни. Одним з таких без сумніву є перспективний юніор з Одеси Максим Сальников! Саме сьогодні, 12 січня йому виповнюється 18 років і він є героєм першої у 2022 році рубрики #interview.

Максиме, вітаю! Минулого сезону ти здобув чимало перемог на внутрішній арені, а також гідно представляв Україну за кордоном. Чи можна назвати сезон 2021 року найбільш успішним у твоїй кар’єрі станом на зараз?

З упевненістю можу сказати, що це був найкращий сезон моєї спортивної кар’єри! Я зміг виступити на багатьох міжнародних стартах і здобував відносно непогані результати. До прикладу, минулого сезону і до того часу я й близько не мав такого змагального досвіду – тому сезон 2021 року є для мене найрезультативнішим станом на зараз.

Ти також мав можливість виступати поряд з першими номерами збірної України! Поділися враженнями від конкуренції з атлетами ТОП-списку.

Станом на зараз, я спробував власні сили у змаганнях з елітною групою лише на Кубку України в Запоріжжі. Мені вдалося виступити досить вдало – саме в Запоріжжі я виконав норматив майстра спорту, здобув золоту медаль у змаганні вікової категорії U-23 і фінішував п’ятим у загальному заліку. Загалом перехід на більш високий рівень конкуренції дається мені непросто, і це природньо! Перші номери є елементарно старшими віком, вони мають більше досвіду та довше тренуються і виступають на відповідному рівні. Але мені цікаво змагатися з найсильнішими! В перших номерів можна переймати досвід, дізнатися багато нового для себе і згодом використати це все на практиці. Сильних конкурентів не варто боятися – потрібно боротися з ними, виходити на їхній рівень і з часом перемагати їх!

Тобі 18 років – такий вік для атлета, коли потрібно визначатися з майбутнім. Багато хто віддає перевагу «цивільному» життю і залишає професійну кар’єру. Якими є твоє настрої на майбутнє загалом?

Я планую стати професійним триатлетом! Моя мета – виступати на найвищому рівні та гідно представляти свою Батьківщину, виступати під її прапором. Триатлон для мене – це не хобі, це ціле життя і професія! Я потрапив до штатної збірної України, і це вже моя робота і моя філософія, якщо хочте. По-перше, мені дуже подобається те, чим я займаюся. А по-друже, на мене покладають надії багато людей і я не хочу розчарувати їх, особливо своїх батьків. Я хочу досягти максимальних результатів у спорті, і це є моя мета.

Вже зараз тренери, функціонери та вболівальники видають тобі чимало авансів, називають одним з найбільш перспективних триатлетів країни. Чи не розконцентрує тебе така увага та високі оцінки твоєї майстерності?

В жодному разі. Навпаки, це мене підбадьорює – люди вірять у мене, в мій потенціал і бачать в мені перспективного спортсмена. І вони, і я сам віримо в те, що я можу стати більше ніж чемпіоном України у своїй віковій категорії.

Як ти проводиш вільний час?

У вільний від тренувань і змагань час я зазвичай здійснюю прогулянки зі своєю коханою, ну або ж просто відпочиваю вдома та відновлюю сили для майбутніх звершень.

*Підписуйтесь на Instagram Федерації триатлону України! Найсвіжіші новини, цікаві факти з історії українського триатлону @triathlon_ua
https://www.instagram.com/triathlon_ua/

Ксенія Левковська: «В мене вистачає мотивації, щоб відібратися на Олімпійські Ігри 2024»

Наприкінці 2021 року до табору збірної України повернулася одна з найсильніших вихованок нашої школи триатлону! Починаючи з 2014-го, Ксенія Левковська виступала за збірну Азербайджену, в складі якої здобула чимало міжнародних нагород – зокрема і дві срібні медалі на Перших Пляжних Іграх у Катарі (особистий залік та змішана естафета). Харків’янка вже відпрацювала перший збір у статусі де-юре триатлетки збірної України. Про її повернення та головні завдання на олімпійський цикл – далі в матеріалі.

Ксенія, вітаємо вас з поверненням до збірної України! Розкажіть, за яких обставин варіант так званого камбеку взагалі став можливим?

Все просто – закінчився мій контракт зі збірною Азербайджану, тому так чи інакше я планувала повертатися в Україну. Звісно, я рада знову виступати в складі збірної України – я вважаю таке продовження власної спортивної кар’єри доволі цікавим варіантом. Мені приємно долучитися до розвитку українського триатлону зокрема та зробити свій внесок у розвиток спортивного руху України загалом. Зараз триатлон і спорт в цілому в Україні переживають певне піднесення, я вважаю. А щодо мене, то я маю відповідні знання, необхідний досвід і мотивацію виступати в збірній і власним прикладом допомагати всім українським спортсменам (а також триатлетам-резервістам, дітям, аматорам) досягати високих результатів.

Враховуючи досвід міжнародних виступів, позиції в рейтингах та послужний список, ви повертаєтеся до збірної України в статусі де-факто першого номера команди! Чи очікуєте ви на серйозну конкуренцію з боку триатлеток, які є в нашому складі?

Конкуренція має бути! Тут жодних умовностей немає. Конкуренція є стимулом до росту результатів усіх спортсменів та спортсменок, які задіяні у цей процес. З іншого боку, потрібно детально розглядати доцільність участі лідерів у тих чи інших внутрішніх змаганнях на фоні міжнародних стартів, на фоні завдання здобуття олімпійських ліцензій, тощо. Нерідко буває так, що змагання накладаються одні на інші й важко готуватися до основних міжнародних стартів. До прикладу, в тому таки Азербайджані не було конкуренції – але відсутньою була і бюрократія! Ми мали можливість максимально концентруватися на міжнародних стартах, головних завданнях і не думати про те, що потрібно переривати збори, змагальний графік і кудись їхати, летіти, щоб доводити власну профпридатність і доцільність виступів на міжнародному рівні.

Наскільки реалістичним є завдання здобуття олімпійської ліцензії особисто для вас?

Звітний олімпійський цикл є дуже коротким і наступна Олімпіада вже не за горами. Чи реально мені відібратися на головні змагання чотириріччя вже в складі збірної України? Все залежатиме від фінансування, підтримки Федерації та держави в цілому. Тому що для того, щоб здобути ліцензію, потрібно виїжджати за кордон на збори та змагання. Мотивація, звісно, у мене є! За наявності всіх вищеперерахованих факторів, я можу ставити перед собою та реалізовувати найвищі цілі, боротися за ліцензію на Париж-2024.

Загалом, щоб говорити про досягнення та високих результатів – крім фінансування, потрібно також приділяти належну увагу плануванню змагального графіка та календаря. Тут дрібниць не буває, враховувати треба все: переїзди, перельоти, адаптацію, робити попередній прорахунок залікових балів на тих чи інших стартах, тактику і так далі… У такий відповідальний час, коли на світовому рівні результати триатлетів зробили просто таки галопуючий ривок уперед, це дуже важливий момент і його не можна недооцінювати. Тому якщо ми маємо на меті досягати пристойних результатів на міжнародній арені та здобути ліцензії на Олімпійські Ігри, на мій погляд потрібно визначатися з основним складом збірної України і ретельно прораховувати всю його підготовку та змагальний календар, якомога менше заважати і більше допомагати цим спортсменам.

Нам відомо, що ви є однією з дистреб’юторок популярної французької торгової марки МАКО, яка спеціалізується на виробництві гідрокостюмів, купальників, плавок, тощо. Чи вдається поєднувати бізнес та кар’єру?

Я амбасадор і дистриб’ютор цього бренду в Україні. Була амбасадоркою 8 років, і мені вже давно пропонували стати дистриб’ютором. З початком пандемії, коли поменшало змагань і з’явилося більше часу, я вирішила спробувати. Як і в будь-якій справі, на все потрібен час та інвестиції. Тому я поки що в процесі реалізації свого потенціалу і в цій площині, так би мовити.

Андрій Половко: «Минулий сезон показав не лише слабкі, але й сильні сторони українського аматорського триатлону»

У своїй роботі Керівний склад ФТУ чітко окреслює пріоритети та закріплює напрямки розвитку триатлону в Україні, і деякі з них потребують першочергової, особливої уваги. Одним з таких без сумніву є масовий спорт, і минулого сезону в цьому компоненті вся наша велика триатлонна родина змогла вийти на якісно новий рівень! Передусім це стало можливим завдяки ефективній та результативній роботі віце-президента ФТУ Андрія Половка, який взяв на себе саме цей пласт . Про Українську триатлоннну Лігу, підсумки та перспективи аматорського триатлону в Україні – далі в ексклюзивному інтерв’ю.

Вітаємо вас з завершенням сезону, в тому числі дебютного сезону Української триатлонної Ліги! Яким він був для вас, цей сезон? Що запам’яталося найбільше?

По-перше слід відзначити, що сезон 2021 є саме дебютним сезоном Української Триатлонної Ліги! Тому передусім цей сезон був для нас повчальним. Спочатку йшла ідея, під яку було написано проєкт Ліги, а потім цей проєкт почав свою реалізацію на практиці. І, як і в будь-якій новій справі, були плани – та була реальність. З кожним стартом Ліга масштабувалася, росла в кількості та якості, а ми разом з атлетами вдосконалювали й свої навички, розвивалися як організатори.

По-друге, цей сезон був надихаючим! Атлети-аматори отримали можливість об’єднатися не просто в клуби, а в національну спільноту прихильників триатлону! Змагальний дух Рейтингів УТЛ мотивував на покращення результатів, збільшення реєстрацій на старти, залучення нових атлетів. Триатлон в Україні став трендом, тепер значно більше українців дізналися про нього, про триатлетів, про престижність змагань, про життя атлетів.

І, звісно, цей сезон був яскравим, і зробили його таким люди! Я пишаюся українськими триатлетами, які показують високі результати на українських та міжнародних стартах. Я радий був дізнатися та розповісти іншим про їхні історії успіху. Я був гордий вітати кожного з них особисто на стартах по всій Україні! Також протягом сезону ми змогли зібрати круту команду професіоналів, які дозволили Лізі зробити те, що ми зробили, – об’єднати триатлетів-аматорів у дружнє ком’юніті, перетворити Українську Триатлонні Лігу на національний бренд, налагодити роботу всіх ресурсів!

Важко сперечатися з тим, що аматорський триатлону в Україні за останній сезон вийшов на якісно новий рівень! Чи відчуваєте ви ці зміни і в чому саме вони проявляються, на ваш погляд?

Я особисто не перший рік займаюсь триатлоном. Я особисто виходжу на старти. І тому я особисто спостерігаю, як еволюціонує український триатлон. Це кількість та якість стартів! На більшості українських змагань організація стартів не поступається за рівнем міжнародним. А зверніть увагу на масовість учасників! З’явилися та вже офіційно зареєстровані нові старти, участь в яких можна буде приймати в наступному році.

Колись я біг пустими вулицями українських міст і мріяв, що на узбіччях будуть підтримувати атлетів така ж кількість вболівальників, як, на приклад, на Ironman в Барселоні. І подивіться, що було цього сезону! Тисячі вболівальників приходили підтримати атлетів! Серед них були не лише друзі та родичі, серед них були звичайні містяни, перехожі, батьки з дітьми. Впевнений, частина із них неодмінно приєднається до триатлонного руху в наступних сезонах.

Мені доводилося чути, що головний показник успішності – це приріст триатлетів-аматорів. А він, мовляв, залишився плюс/мінус на попередніх показниках. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням?

Дозвольте нагадати, що це лише перший рік роботи УТЛ. Давайте повернемося до підрахунку кількості учасників у наступному сезоні.

Чи можна назвати сезон 2021 найкращим з часів Незалежності у площині розвитку аматорського триатлону в Україні?

Сезон 2021 точно можна назвати найяскравішим та найгучнішим. Тим паче, триатлон продовжує набувати популярності в нашій країні. Давайте дивитися правді у вічі, триатлон – не найдешевше захоплення… До того ж, українці лиш нещодавно почали витрачати кошти на свої хобі, на саморозвиток, на спорт, здоровий спосіб життя. Тому найкращі сезони в нас ще попереду!

Наскільки впливовим показником на шляху до розвитку аматорського триатлону в Україні стала поява серії змагань від TriathlonUKRAINE?

TriathlonUKRAINE задали високу планку рівня організації змагань! В якомусь сенсі вони є орієнтиром для інших організаторів старту. В рамках змагань від TriathlonUKRAINE приймають участь аматори разом з професійними атлетами, що повною мірою відображає досягнення українського триатлону.

Кубок Києва – одні з наймасовіших змагань в Україні! Вважаю, це є найкращим показником якості та популярності цієї серії.

Наскільки потужно відпрацювали організатори вже традиційних змагань – серії TRIATMAN, “Кубка Хортиці” й так далі?

Давайте тоді перерахуємо всіх організаторів, стараннями яких триатлон набуває своєї популярності: TRIATHLON UKRAINE – Черніцький Дмитро, Третьяков Іван. TRIATMAN CLUB – Ястребова Юлія, Ястребов Андрій. Dnipro Triathlon Fest  – Лисов Сергій, Балабанов Павло. TRITON ODESSA TRIATHLON CLUB – Постіка Олександр, Кузнєцов Михайло. Запорізька Федерація Триатлону – Кривонос Кирило, Гричковський Юрій. GORYNYCH • POLTAVA TRIATHLON CLUB – Литовченко Андріан. Lviv Triathlon Cup – Михалусь Богдан. Федерація триатлону м.Ковеля – Дубінко Денис,  Ірина Зінчук. Слов҆янськ, Донецької області – Драгулян Георгій.

Це старти та організатори з різними можливостями та масштабом, кожен з них докладає зусиль для організації стартів належної якості. Саме вони дозволяють атлетам реалізовувати свої амбіції, встановлювати рекорди, змагатися в комфортних та безпечних умовах.

Так, завжди є моменти, які можна вдосконалити. Ми разом і працюємо над цим! Шкода лише, що потужності роботи організаторів не вистачає на те, щоб впливати ще й на погоду, температуру води та силу вітру в день стартів (це я так жартую).

На що чекати українським триатлетам-аматорам у прийдешньому сезоні?

Вже готовий Проєкт календаря змагань з триатлону на 2022 рік. Цього ми всі й чекаємо в наступному сезоні.

Він відрізняється від попереднього сезону насамперед тим, що збільшено кількість стартів, розширено географію змагань, додано змагання з мультиспорту, які залучать ще більше атлетів. Тому ми чекаємо на більшу конкуренцію.

Які головні висновки можна зробити з сезону 2021?

Головний висновок такий: українці видатна, сильна, витривала нація! Україна – європейська країна з потужним потенціалом, головним ресурсом якої є цілеспрямовані, талановиті, завзяті люди.

Цей сезон показав не лише слабкі, але й сильні сторони українського аматорського триатлону. Задав вектор для розвитку на майбутнє!

ОФІЦІЙНИЙ САЙТ УКРАЇНСЬКОЇ ТРИАТЛОННОЇ ЛІГИ

Найближчими вихідними відбудеться Семінар та Президія ФТУ

Сезон 2021 року майже добіг до свого завершення. На тижні провідні триатлети України завершили виступи на міжнародній арені, а у внутрішньому змагальному календарі залишився лише один старт – зимовий чемпіонат України з триатлону (акватлону) у Львові.

Традиційно, наприкінці сезону Федерація триатлону України організовує Семінар для тренерів та суддів, а також проводить підсумкове засідання Президії ФТУ. Очікується, що в рамках цих заходів, які відбудуться 26-28 листопада в столичній заміській олімпійській базі в Конча-Заспі, будуть підбиті підсумки сезону та окреслено «дорожню карту» на прийдешній сезон зокрема та олімпійський цикл загалом.

Також очікується, що власним баченням на процес розвитку українського триатлону з Керівним складом ФТУ поділиться кандидат на посаду старшого тренера Національної збірної України.

Вимоги для учасників: сертифікат вакцінації або негативний тест на коронавірус, зроблений не пізніше ніж за 72 години до початку заходу.

Лілія Барановська: «Готова була бігти босою 2.5 км, фінішувала би без шкарпеток»

Участь в Паралімпійських Іграх в якості гайда Віти Олексюк, перемога на кількох чемпіонатах України і принциповий реванш у Слов’янську! Для киянки Лілії Барановської сезон 2021 року став одним з найбільш насичених за всю кар’єру. В бесіді з прес-службою Федерації триатлону України Лілія розповіла про свій шлях до титулу чемпіонки України з дуатлону, поцуплені кросівки та плани на завершення сезону.

Чемпіонат України з дуатлону в Слов’янську. РЕЗУЛЬТАТИ

«В Слов’янську мені вдалося виконати і показати все, що я запланувала – перший біг, вело і другий біг! Єдиною несподіванкою для мене стала погода – я реально дуже довго не могла вирішити, в чому все ж таки стартувати… На термометрі 4-6 градусів за Цельсієм, а для мене особисто такий температурний режим є дуже дискомфортним.

Гонку вела я, і вела її практично всю дистанцію. Виходячи зі стартового листа я розуміла, що Анна Абдулова приблизно 18 хвилин перший біг зможе пробігти. Тому коли вона починала відбігати метрів на два-три – я її відпускала і загалом контролювала ситуацію. Ну а на вело мені вдалося від’їхати майже одразу після першого кола, надалі з кожним колом я лише відривалася від переслідувачок секунд на десять. Траса передбачала собою сім кіл, на кожному з них чотири повороти на 90 градусів і один розворот на 180 градусів. Для мене вони були технічно нескладними – на 90 градусів я взагалі не пригальмовувала і проходила повороти на швидкості. В підсумку на велоетапі я відірвалася від суперниць більш як на хвилину.

«Найцікавіше» розпочалося в другій транзитці… Я заїхала в транзитну зону, а моїх кросівок немає! Як виявилося згодом, першими стартували чоловіки та аматори – і в деяких аматорів були точно такі ж кросівки як у мене. На жаль, «усі зірки зійшлися», – в одного зі спортсменів-аматорів навіть розмір стопи був ідентичний з моїм! Тому хлопчина вхопив мої кросівки і збирався в них бігти… Дякувати, він ще не встиг десь далеко відбігти і повернув мені моє взуття. Забігаючи наперед скажу, що якби я не встигла забрати свої кросівки – бігла б босою 2.5 км другого бігового сегменту. Залишилася би без шкарпеток – але що робити! Перемогу віддавати не хотілося. Користуючись нагодою, хочу звернутися до суддів та організаторів – такого не має бути! Хтось має контролювати цей процес, коли людина, заїжджаючи в транзитну зону, має ставити велосипед на своє місце і вдягати ВЛАСНЕ, а не чуже спорядження.

Майже весь сезон я виступала в паратриатлоні в якості гайда паратриатлетки з ураженнями зору Віти Олексюк, і мені вже аж надто хотілося виступити на індивідуальних змаганнях. Старт у Слов’янську для мене був принциповим, тому що минулоріч, я вважаю, в мене «вкрали» медаль в результаті нечесної та неконкурентної боротьби. Цьогоріч я довела всім і все, що хотіла – я відчуваю, що виросла в бігу, та й загалом увесь сезон була в хорошій змагальній формі. Інша справа, що мені не було по суті де реалізувати все напрацьоване, адже левову частку сезону я працювала гайдом і готувалася до Паралімпійських Ігор.

Взагалі, сезон 2021 року став для мене найбільш інтенсивним та насиченим поїздками, перельотами та стартами, і повсякчас я розривалася між роботою в паралімпійській команді та індивідуальною підготовкою. Зараз для мене важливо повернутися до збірної України в індивідуальному заліку, і перемога в Слов’янську є черговим кроком до цієї мети. Цього сезону в мене ще є кілька важливих стартів – я побіжу напівмарафон у Києві, а потім у нас за планом 6 листопада чемпіонат світу з паратриатлону в Абу-Дабі».

Читайте також: Турнір Земцева в Слов’янську: головний прифронтовий старт року, «зимовий» дуатлон і Кубок Стенлі

Турнір Земцева в Слов’янську: головний прифронтовий старт року, «зимовий» дуатлон і Кубок Стенлі

Вже четвертий рік поспіль звільнене місто-символ на Донбасі приймає в себе один з чемпіонатів України, а також турнір на призи уславленого українського триатлета Віктора Земцева.

Від року в рік турнір у Слов’янську якісно відрізняється від своїх попередників і лише примножує власні традиції. Але в 2021 році «ексклюзивності» вирішила додати ще й погода: незвично низькими температурами небесна канцелярія зробила умови проведення змагань наближеними до екстремальних.

Перший день чемпіонату України з дуатлону – ближче до старту змагань еліти показники термометра сягали близько 4-6 градусів за Цельсієм! Атлети спорядилися у відповідну амуніцію, щоби хоч якось зберігати «напрацьоване» тепло. Дякувати, дуатлон не передбачає плавального сегменту і необхідності лізти в крижану воду – а щодо вело та бігу, надалі з кожною годиною умови проведення змагань наближалися до оптимальних. У молодших вікових категоріях старт був даний о 12:00 за доволі комфортних температурних показників – сонячно і 12-13 градусів за Цельсієм. Проте, за словами головного організатора змагань у Слов’янську Георгія Драгуляна, консолідація спільних зусиль та високий рівень організації турніру швидко нівелювали примхи погоди і подарували учасникам та глядачам справжнє свято спорту.

«Я до сих пір під приємним враженням!, – не приховує емоцій Георгій Драгулян. – Цьогоріч для організації чемпіонату України з дуатлону було задіяно як ніколи багато людей – поліція, Нацгвардія, волонтерський рух, міська рада, облспортуправління, представники місцевої спортивної школи, які нам дуже сильно допомагали. Дуже багато було помічників, на правду! З призами допомогла військово-цивільна адміністрація в особі голови міста Вадима Ляха, щороку він особисто присутній на відкритті. По всьому місту були розклеєні інформаційні білборди, напередодні в кожній кав’ярні роздавали буклети з розкладом і маршрутом змагань – ще за тиждень до старту все місто було готове і буквально жило чемпіонатом України з триатлону!

Приємно здивувала кількість учасників – цього року вона виявилася рекордною, загалом 177 атлетів та атлеток. 133 спортсмени виступили в рамках чемпіонату України, всі решта – спортсмени-аматори. Усі без винятку отримали індивідуальні призи. Як головного тренера збірної команди Донецької області, мене порадували мої вихованці! Практично в кожній віковій категорії спортсмени з Донбасу були в призах. На жаль, застуда завадила Маргариті Криловій продемонструвати максимум своїх можливостей у змаганні жінок. До того ж, конкуренція зростає і українських триатлон не стоїть на місці! Зокрема, переможець чоловічого заліку одесит Роман Стоянов став для нас справжнім відкриттям – біговий сегмент у хлопчини дуже сильний, в результаті він став чемпіоном України з дуатлону й переміг таких досвідчений майстрів як Єгор  Мартиненко та Іван Меньшиков.

У дівчат рівних не було Лілі Барановській – помітно, що вона перебуває в дуже хорошій формі, ще зовсім недавно Ліля в якості гайда Віти Олексюк стартувала на Паралімпійських Іграх у Токіо. Ну й Анна Абдулова завжди славилася хорошим бігом, що й вдалося матеріалізувати в результат. Порадували юніори – Мирон Бойко та Варвара Мухіна. Бойко переміг взагалі без шансів для суперників, а Мухіна, яка прийшла в триатлон з плавання і ще навіть року не минуло як вона вперше сіла на велосипед – сьогодні не має собі рівних саме в дуатлоні! Також хочу відзначити Івана Ткаченка, який в наполегливій боротьбі зумів випередити дуже майстерного атлета з Одеси Максима Сальникова. Відзначу, що збірній команді Донеччини вдалося також перемогти в командному заліку. До речі, міська влада Слов’янська під це діло замовила дуже великий і класний Кубок – прямо як Кубок Стенлі в НХЛ! Це й не дивно, бо чемпіонат України з дуатлону тут позиціонують як головну спортивну подію року в Слов’янську – це навіть на офіційному рівні затверджено координаційною Радою та обласним спортуправлінням Донеччини», – підсумував Георгій Драгулян.

Чемпіонат України з дуатлону. РЕЗУЛЬТАТИ

Тільки хардкор! Попри втому, українські паратриатлети посилено готуються до ЧС

Головний старт позаду – проте, збірна України з паратриатлону не скидає обертів і надалі працює в посиленому режимі!

Восени підопічні Романа Короля завоювали медаль чемпіонату Європи (бронза в активі атлетки з ураженнями опорно-рухового апарату Аліси Колпакчи), після чого «вистрілили чергою» на етапі Кубка світу в Туреччині – після затяжної перерви у виступах на міжнародній арені, срібну медаль завоював спортсмен з ураженням зору Василь Закревський, тоді як на третю сходику п’єдесталу пошани цієї ж класифікації зійшов ще один українець Анатолій Варфоломєєв. Золоті нагороди приміряли Аліса Колпакчи та дует Віта Олексюк/Лілія Барановська.

Ми поспілкувалися з головним тренером збірної України з паратриатлону Романом Королем – про сезон загалом, підготовку до чемпіонату світу та перспективи української команди на новий паралімпійський цикл.

«Після Паралімпійських Ігор дуже важко знаходити для команди мотивацію… Найважчим для хлопців та дівчат було саме ПОТРАПИТИ в Токіо, це було головною метою цього та всіх прийдешніх сезонів – природньо, що після такого масштабного турніру й непростої підготовки всім нам хочеться перепочити. Але ще попереду продовження сезону змагань – так, всі втомилися, однак ми й далі працюємо згідно свого тренувального та змагального планів.

Щодо нещодавнього чемпіонату Європи, то на континентальній першості 2021 року суперників було менше ніж минулоріч. Після Паралімпійських Ігор приїхав не повний стартовий лист, але все-одно склад учасників був доволі сильним! Аліса Колпакчи вдруге в кар’єрі завоювала бронзову медаль континентальної першості, і це для неї хороший результат. Віта Олексюк та її гайд Лілія Барановська стали четвертими, хоча я реально чекав від них потрапляння в ТОП-3 за підсумками чемпіонату Європи. Ну і хлопці – на Кубку світу в Анталії Анатолій Варфоломєєв та Василь Закревський показали ті результати, на які станом на зараз були готовими. Тож, за підсумками минулих змагань всі наші паратриатлели потрапили до рейтингу чемпіонату світу – особливо важливим здобуття очок було для Василя Закревського, який помалу втрачав свої показники в рейтингу.

Про чемпіонат світу з паратриатлону стало відомо вже наприкінці року, його господарем стане місто Абу-Дабі. Тривалий період часу проведення світової першості 2021 року було під питанням, однак вже де-юре чемпіонат світу значиться в змагальному календарі на 6 листопада. Звідси маємо невеличкий дисбаланс у підготовці наших паратриатлетів – в Україні вже холодно, і як готувати команду до літнього виду спорту в реаліях української осені, ще те питання. Хай там як, але всі четверо паратриатлетів збірної України відібралися на планетарну першість, готуються до цього старту і не скидають обертів.

Крім того, ми вже можемо говорити, що помалу ставимо завдання на наступний сезон – навіть не так на наступний сезон, як на наступний паралімпійський цикл. Але все це лише попередня робота, адже змагального міжнародного календаря на наступний сезон ще немає», – зазначив Роман Король.

Дмитро Маляр: «Коли вихованці показуватимуть вищі результати за мої – тоді й настане час повісити кросівки на цвях»

Після чотирирічної перерви він не лише повернувся на дистанцію, а й став чемпіоном України! Один з найбільш відомих триатлетів з Дніпра Дмитро Маляр не гаяв часу, а посилено тренувався та разом з колегами заснував і вивів на серйозний рівень клуб RedHead.

Повернувшись у професійний спорт, Дмитро під кінець сезону завоював свої перші медалі на офіційному рівні – бронзову нагороду чемпіонату України з триатлону на суперспринтерській дистанції в рамках «Кубка Хортиці» в Запоріжжі, а півтора тижні тому Маляр здобув золото в Сухолуччі на внутрішній першості на довгій дистанції.

Ми поспілкувалися з атлетом про його медальний спурт, плани на наступний сезон та епічну перемогу над «королем» довгих дистанцій в Україні Антоном Блохіним.

«Я все ж таки казатиму правду – для мене перемога в Сухолуччі була метою, для мене це важливо! Це моя друга «половинка» в кар’єрі, дуже хотілося для себе зробити її добре. Звісно, мали місце особисті амбіції, за золоту медаль я хотів поборотися з Антоном Блохіним. Одноклубник і земляк Антон Вітолін дещо допоміг мені на плаванні, а далі вже я поставив собі завдання наздогнати Блохіна, не відпускати його на вело. Я прекрасно розумів, що не зможу з ним їхати рівно, в мене немає такої потужності на вело… Основну ставку зробив на біг, і мій план у підсумку спрацював.

Хоч а й на бігові вистачало пригод! Я трішки остерігався, адже після першого кола почали хапати судоми. Десь тоді я зрозумів, що поки не готовий до таких дистанцій – мої дистанції це все ж таки спринти, «олімпійка»… Але коли на другому колі прийшло усвідомлення, що я Антона наздоганяю – відкрилося «друге дихання», на ейфорії ноги самі побігли! Ну а тоді вже прийшло переконання, що я можу й перемогти.

Я дуже радий! Розумію та усвідомлюю, що в Сухолуччі не було перших номерів збірної України – за їхньої наявності мені навряд чи вдалося б здобути золоту медаль. Але потрібно користуватися моментом! Які плани надалі? Кубок України на олімпійській дистанції, який відбудеться у Львові найближчими вихідними. Можливо, це навіть було контрольне тренування перед Кубком України, де мені теж хочеться поборотися за місце на п’єдесталі.

Чи лишаюся я в профі на наступний рік? Загадувати не буду. Поки здоров’я дозволяє, залишатимуся на дистанції. Адже мені потрібно спортсменам з нашого клубу RedHead показувати гарний приклад, що тренер не лише теоретик – а й непоганий практик! Нехай дивляться, вони надихають мене – я надихаю їх. От така от синергія! А вже коли вихованці показуватимуть вищі результати за мої – тоді й настане час повісити кросівки на цвях.

Динаміку розвитку українського аматорського триатлону в цьому сезоні я оцінюю максимально позитивно! Це дуже здорово, що в нас додалися потужні старти в Києві від Triathlon Ukraine. Планку піднято максимально високо! Я розумію, що ми вже зараз можемо конкурувати з іноземними стартами. Також традиційно сильно відбулися турніри від TRIATMAN. Тому я переконаний, що ми вже можемо приймати велику кількість аматорів з-за кордону, а не лише їздити на турніри в інші країни».