news_categories: Клуби

*продовження, перша частина інтерв’ю:

https://www.triathlon.org.ua/dmitro-chernickij-yakshho-v-2021-mu-v-kiyevi-mi-zmozhemo-zibrati-700-800-uchasnikiv-ce-bude-xoroshij-pokaznik/

Отже, в триатлон ви прийшли як мінімум на п’ять років! Чи робили ви попередній зріз ситуації в нашому виді спорту, на що є запит – що хочуть аматори, спонсори і що вони станом на зараз не отримують від організаторів?

Все дуже просто – аматори хочуть отримати якісні старти! Якщо говорити про якісь певні деталі в організації – це такий рівень, який вони бачать і відчувають на стартах за кордоном. У Польщі, Туреччині й так далі. Ми знаємо, що загалом є близько півтори тисячі атлетів-аматорів в Україні, які виступають на масштабних змаганнях – але в той же час ми бачимо, що з них лише 300-400 виступають в Україні! Левова частка аматорів віддають перевагу виступам за кордоном. 2020-й рік став винятком і багато хто з аматорів волею-неволею виступав удома, брав участь в українських стартах. З одного боку це добре! Проте, з боку іншого – завтра відкриються кордони і всі вони знову поїдуть на змагання за межі України.

Все просто: кількість якісних, дійсно якісних триатлонних стартів в Україні, про які говорять самі атлети, можна перерахувати на пальцях однієї руки! Тому наше завдання сьогодні створити якісний продукт, тим паче якщо ми говоримо про місто Київ. На моє переконання, столиці бракує великого класного турніру з триатлону, в центрі міста, де кияни та гості міста знайомилися б з триатлоном як видом спорту.

Якщо говорити про комерцію, спонсорів та партнерів – це один з ключових напрямків, над яким ми зараз працюємо. Поки що цей кейс є нульовим, так би мовити – у нас станом на зараз немає генерального спонсора під Triathlon Ukraine, але в той же час є потенційні спонсори та партнери, яким це цікаво. Є наша модель стосунків з різними компаніями, яка повністю виправдала себе по роботі з марафонами. Контракти з компаніями можуть бути різноманітними за тривалістю самого контракту та змістом. Також ми розвиваємо спортивно-бігову корпоративну культуру в багатьох компаніях, серед їхнього штату, в багатьох бізнес-напрямках. Це робота з двостороннім рухом! І я вірю, що в Україні є компанії та бізнес-структури, які зацікавлені залучатися в триатлон.

Наскільки важливо долучати до стартів з триатлону лідерів думок, зірок шоу-бізнесу, відомих людей, що мають певну репутаційну вагу?

Звісно, це такий собі стандартний шлях, яким ми йдемо. Коли дійсно є лідери думок, що бігають, їздять на велосипеді, плавають, взагалі займаються спортом. Саме в триатлоні нам дуже цікаво почати працювати з новими людьми! Можливо, ми тим самим створимо лідерів думок – які по факту такими вже є, але в інших сферах. Так само з бігом: багато з тих людей, які станом на зараз є амбасадорами Run Ukraine, вони не були спочатку великими бігунами. Маша Карачина, Слава Варда, Анатолій Анатоліч – усі ці люди почали бігати, приймаючи участь в наших подіях. Вони виросли в тому плані, почали бігати і популяризувати здоровий спосіб життя. Загалом, це є наша стратегія, і я б навіть сказав цінність – ми допомагаємо зрощувати таких лідерів думок, і ми з ними постійно потім працюємо. Ми один одному багато чого даємо, і мені це видається дуже правильною синергією.

Ми не біжимо за якимись там супер-хайповими зірками, що мають по півмільйона підписників у Instagram. Наприклад, відомий бізнесмен Євген Черняк: ми знаємо, що він бігає – але ми не біжимо за Євгеном Черняком, щоб він був нашим амбасадором! Нам цікаво працювати з тими людьми, які живуть цим видом спорту, які про нього розповідають, як той чи інший вид спорту змінив їхнє життя. Думаю, що за цим принципом ми працюватимемо і з триатлоном. Для нас важлива не лише спортивна складова, а й соціальна складова, яку несе вид спорту і створює можливості для інших людей трансформувати власне життя. Триатлон – станом на сьогодні дуже цікавий виклик для багатьох. Адже лінь – це та штука, яка заважає чималій кількості людей почуватися щасливими. І саме за рахунок спорту можна працювати над тим, здобуваючи певні навички і привчаючись до самодисципліни.

Ти пригадував, що деякі місцеві Федерації легкої атлетики чи місцева влада тих чи інших обласних центрів перекривали вам кисень, умовно кажучи – не давали зайти зі своїми змаганнями в їхні міста. Наскільки важливо на цьому етапі створення Triathlon Ukraine співпрацювати з Федерацією триатлону України?

Дуже важливо вміти об’єднуватися! Це правильний принцип, якому ми так само вчимося. Я розумію, що в цьому принципі є набагато більше, ніж якби працювати кожному окремо за своє. І тому співпраця з ФТУ – це гарна можливість сьогодні створювати щось спільне, велике і важливе. Час прийшов, і ми спільно хочемо творити цю історію. Я бачу винятково великі плюси від співпраці з Федерацією триатлону України. Чим більше буде організаторів та змагань, тим ширше ФТУ зможе популяризувати такий вид спорту, як триатлон. Головне завдання Федерації триатлону – це створювати ті правила гри, за якими будуть працювати всі організатори. Мова йде знову ж таки про ліцензування, стандартизацію й так далі.

Наскільки важливий на цьому шляху саме клубний підхід підготовки триатлетів-аматорів?

Всі події та змагання, де переважно виступають аматори, так чи інакше пов’язані з клубами! Адже якщо не буде подій – не буде клубів, і навпаки. З досвіду роботи з марафонами можу сказати, що клуби є таким собі ком’юніті, спільнотою в спільноті, яка працює безпосередньо з учасниками. Клуби не лише готують спортсменів-аматорів, забезпечують тренувальний процес, супровід і так далі – вони роблять це, умовно кажучи, «під дуже смачним соусом»! Є клуби більш фанові, є професійні, є такі, що роблять ставку на комунікацію – є самі різні проєкти. Це дуже цікаво і говорить про те, яким може бути різним біг, або ж триатлон! На цьому й будується сам вид спорту, як такий.

Я пам’ятаю, що на один з перших ваших марафонів ви привезли кількох зіркових кенійців! Решта учасників дивилися на них, як на інопланетян – це були чинні марафонці високого рівня підготовки, які виступали на серйозних міжнародних змаганнях, що в тому числі додавало статусності й вашим змаганням. За ними реально хотілося бігти! Чи є в планах у вас долучати, можливо, чинних чи колишніх зірок триатлону, щоб вони своєю присутністю на старті додавали цікавості та антуражу вашим змаганням?

Так, ми запрошували топових атлетів, здається це був 2012 чи 2013 рік. Але ці люди їдуть під серйозні гонорари, ми тоді виклали за приїзд кенійців чималеньку суму. Але тут така справа: коли тобі не вистачає бюджету закупити на всіх учасників марафону бананів чи води, а ти привозиш кенійців – маю визнати, що тоді це була помилка! До цього потрібно поетапно підходити. Ми розуміємо, що це буде класно, але не одразу. В напівмарафонах у нас лише на 8-9-й рік організації з’явилися кенійці, тепер ми вже маємо можливість сплачувати приїзд і відбирати певних атлетів, яких ми можемо і хочемо запросити. Це не лише Кенія – Ефіопія, Польща, Туреччина та інші країни теж мають своїх зірок бігу. При цьому ми створюємо як загальний залік, так і всеукраїнський залік – щоби наші спортсмени все-одно мали можливість здобути нагороди і заробити непогані призові.

Загалом, я не за популізм – я більше за системний розвиток. І не тільки я, а й всі ми. Популізм – він на якомусь етапі класний, ти когось привезеш, витратишся, це буде цікаво для певної аудиторії, хто знає цих людей… А є учасники, які не знають цих атлетів, і їм однаково хто там приїхав і на яких умовах. Тому наша стратегія буде більш побудована на роботі з аматорами, українськими аматорами. Адже ми прийшли для того, щоб створити нових триатлетів. В першу чергу, це створення нових умов для аматорів, клубів, щоб вони розвивалися. З’являться певні програми підготовки, які ми будемо популяризувати. На перший рік нам потрібно фундаментально закріпитися, щоб Україна почала триатлонити! А тоді вже можна привозити зірок, атлетів, робити певні призові й так далі. А зараз перед нами серйозний пласт базової роботи, яку потрібно виконати.