Олеся Марченко: «Дати дітям хорошу платформу для майбутніх звершень – нам під силу!»

Олеся Марченко: «Дати дітям хорошу платформу для майбутніх звершень – нам під силу!»

«Поганий той учень, який назавжди залишиться лише учнем», – казали в Стародавньому Римі. І таки мали рацію! А якщо провести паралелі цієї невмирущої тези зі спортом, то й поготів. І навчити когось можна не лише безпосередньо, а й мотивуючи власним прикладом або ж просто допомогти хорошою порадою. Проте, осередком і навіть окремим пластом у цьому процесі є тренерське мистецтво навчати дітлахів – наших найменших атлетів! Адже це – зовсім інша філософія.

Напевне, один з найкращих показників ефективності роботи дитячого тренера в Україні має фахівчиня з триатлону Олеся Марченко, яка до того ж досягла неабияких звершень в професійному спорті! Закінчивши кар’єру, проживаючи в невеличкому містечку Корсунь-Шевченківський, вона змогла організувати дитячу секцію такого непростого виду спорту, як триатлон. І мова йде не стільки про кількість дітлахів, а саме про якість роботи тренера! Адже вихованці Олесі повертаються додому з рясним врожаєм нагород чи не з кожного дитячого турніру. Про секрет успіху молодої спеціалістки та перспективи її вихованців ми поговорили з пані тренером, тож вашій увазі – чергове інтерв’ю з розділу «ексклюзив».

Пані Олесю, вітаю! Давайте розпочнемо спочатку – чому і за яких обставин ви зробили свій вибір на користь роботи дитячим тренером з триатлону?

Напевне, за час власної кар’єри я не повною мірою реалізувала свої мрії, свої цілі. Я хотіла потрапити на Олімпійські Ігри – мова йде саме про участь, я не кажу про медалі, про призи. Але не склалося навіть з участю. Потім народилася моя донечка. З родиною ми проживаємо не у великому місті, а в провінційному, маленькому містечку – і його теж треба якось розвивати. Я маю вищу освіту, в Запоріжжі закінчила університет за відповідним напрямком: і плавання, і триатлон. Виходить, я пішла працювати за своїм фахом!

У Корсунь-Шевченківському взагалі не було триатлону – проте, був басейн, який знаходиться у віддаленості 20 км від міста. Тож, я прийшла в школу – розповіла, що є такий вид спорту як триатлон і запропонувала: давайте я працюватиму тренером. От так, потихеньку-помаленьку, протягом півроку нам відкрили нову секцію. Якраз підростала наша донечка, мені її теж треба було чимось зацікавити. Хотіли спочатку на танці, але згодом пішли в триатлон.

Так, стоп-стоп-стоп… Ви кажете, не реалізували себе в статусі професійної спортсменки. А як же титул чемпіонки Європи 2009 року?

Так, збірна України (Олексій Сюткін, Олеся Дереза (Марченко), Ростислав Пєвцов, Олеся Пристайко – ред.) досягла успіху на чемпіонаті Європи в Хольтені (Голандія) – тоді в змішаних естафетах (до слова, нині це вже олімпійський видред.) ми стали найсильнішими на континенті!

Якщо згадувати той період, я би відзначила, що тренер Ігор Іщук брав мене на збори в якості спаринг-партнера для Олесі Пристайко, і паралельно я підтягнула власні резульати. Так, в нас тоді була непогана команда. Пам’ятаю, перед Європою в нас були збори в Черкасах, де Андрій Більда запропонував хороші умови: басейн, поруч манеж. І ось під кінець зборів я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком! Він родом з Черкас, але його родина має бізнес в Корсуні. І коли я вийшла заміж, народила дитину – ми переїхали туди.

Ми відкрили секцію триатлону, паралельно я також працюю тренером з плавання. І от, за п’ять років через мою тренерську секцію пройшло десь близько півтисячі плавців! Група триатлону, звісно, скромніша – однак, є чимало дітей, які займаються постійно і мають на меті спробувати власні сили у великому спорті.

Як ви їх мотивуєте? Які орієнтири даєте дітям на цьому початковому етапі?

Я розумію, що в Корсуні навряд чи зможу довести цих дітей до високих нагород. Але в наших силах провести їх через непрості випробування дитячо-юнацького спорту і дати хорошу платформу для майбутніх досягнень! Наприклад, є такі змагання як мала Олімпіада, офіційна назва – Юнацькі Олімпійські Ігри. От ми і беремо ці змагання за орієнтир! Якщо ти школяр – то це для тебе конкретна, серйозна мета. Можливість чогось досягти вже в юному віці, побачити світ. Так само допомагають і батьки, які теж не так багато бачили в житті – тож, намагаються допомагати своїй дитині стати спортсменом.

У спортивній стрільбі є таке поняття – кучність стрільби. І у вашої групи дуже серйозна «кучність» здобутих медалей на дитячих змаганнях з триатлону!

Це правда. На крайніх змаганнях – етапі Дитячої триатлонної Ліги в Києві – від нас поїхало десятеро дітей і шестеро з них повернулися в Корсунь з медалями.

Як змінюються ваші вихованці в процесі занять спортом?

Стають серйознішими, більш організованими. Я завжди прививаю дітям звичку думати наперед на два-три кроки. Спорт дисциплінує дитину, робить її більш цілеспрямованою та навіть, даруйте, адекватнішою. Вона краще розуміє, що добре а що погано, і спрямовує власну енергію в потрібне русло.

Який віковий діапазон у ваших вихованців?

Найстаршому зараз 15 років, але він у мене не так активно виступає. Ми не освоїли з ним шосейний напрямок, тому будемо віддавати перевагу крос-триатлону і маунтин-байку. Найменшому, що конкретно займається триатлоном, 8 років.

Я пам’ятаю, до мене як до прес-секретаря ФТУ якось навіть телефонували з приводу одного вашого вихованця! Його номінували на Всеукраїнську премію «Диво-дитина» – консультувалися, чи дійсно є такий хлопчик в орбіті українського триатлону і так далі.

Так, мова йде про Єгора Корнієнка! Він у мене активно виступає. Єгор випереджає за спортивним розвитком свою вікову групу – виступає з дітками на рік-два старшими. Він прийшов до мене, коли йому було шість, і тренується донині. Там і батьки добре дивляться за ним і всіляко мотивують до занять спортом: все, що я кажу, вони виконують, включаючи домашню роботу. Думаю, Єгор має всі шанси стати хорошим спортсменом! Нині він виступає на етапах ДТЛ, а також на змаганнях з сучасного п’ятиборства.

Загалом, тренери переважно діляться на дві категорії: одні вважають за потрібне загадувати спортсменам величезні об’єми навантажень, інші – скоріше тренери-теоретики. Якими є ваші тренерські пріоритети?

Я ставлю за основу змагальну практику. Беруся за всі змагання, які можна охопити і куди можна привезти дітей. Ми обов’язково виїжджаємо, стартуємо. Свого часу я не відбулася як спортсменка в плаванні, бо на змаганнях мене хапав мандраж – це говорить про відсутність або недостатність змагальної практики. Тому треба приділяти достатньо уваги саме психологічній підготовці, частіше виїжджати на змагання і не забувати про буденну роботу на тренуваннях.

А ви вже вивозили своїх вихованців на міжнародні змагання?

Поки що за кордон не виїжджали, але в цьому році збираємося.

Поділитися цією публікацією


X